ЗАРАДИ СПІЛЬНОЇ МЕТИ
У цей тривожний час майже кожному з нас здається, що ми замало робимо задля нашої спільної мети – української перемоги. Відчуття провини за власне безсилля добряче дошкуляє. Ідентичність кожного під пресом тривожності ставить питання: «Хто я», «Яка моя функція», «Яке моє місце у всьому, що коїться», «Що я маю робити», «Чи можу уберегти сім’ю», «Чи достатньо допомагаю країні». І, не знайшовши відповіді на ці питання, ми занурюємося у роботу, шукаючи нових можливостей стати у нагоді іншим. З початку російської агресії педагогічний колектив Ліцею №1 села Петропавлівська Борщагівка продовжує сіяти просвітницькі зерна в умовах дистанційного навчання. Зустрічаючись скрізь відстань через екрани ґаджетів зі своїми наставниками, учні не лише навчаються новому, а ще й прагнуть спілкування , підтримки, віри у повернення мирного життя та такої довгоочікуваної живої зустрічі один з одним. Саме тому, окрім уроків за розкладом, наставники проводять тематичні класні години. З окремими класами працює психологиня. Педагоги – організатори проводять різні творчі проєкти, участь в яких відволікає ліцеїстів від важкої реальності та підіймає їх дух. «Та чи достатньо цього?» – запитує себе кожен і знаходить час та сили для волонтерства, участі в мітингах на підтримку України, долучається до колективного приготування їжі, випікання здоби та хліба для інших міст, пригощання хлопців на блок-постах, плетіння маскувальних сіток, доставки продуктів на передову. Бодай найменша можливість зробити щось корисне, здається ковтком щастя та спокою.
