Немов біла хмаринка над полем,
Немов крапля легко дощу .
Уособлення вітру і волі.
Білий кінь пробігав крізь журбу.
Відбивав кінь копитами землю
І себе ніс туди, де є мир.
Хтось нашіптував тихо тварині:
«дух свободи – то твій повадир.»
У коня були темнії очі
І сіяли вони мов зірки.
Світла грива гойдалась охоче,
Як величні хвилі морські.
Жеребець подолав довгий шлях
І для себе знайшов новий дім.
Краєвид на зелених холмах
Пробудив тиху радість у нім.
Під блакитним небом, мов килим,
Розкидались пшениці поля.
І високі й величні сосни
Прикрашали собою ліса.
Пробігав кінь й повз сірі гори,
Піднімаючи голову вверх
Де у небі з‘являлися зорі –
Ліхтарі у країні чудес.
Бачив він, як течуть гірські води,
Що на сонці блищать, як кришталь.
Як природи ніжні долоні
Обіймають з любов‘ю цей край.
Зупинився нарешті кінь,
Під могутнім дубом заснув.
І забувши про долі журби,
В Україні він спокій здобув.
Даша Бодечук, 10-Б клас